ukrainian pades
english pages
russian pages
   
     
 
ПРОЕКТИ ЦЕНТРУ
 
ПУБЛІКАЦІЇ
 
МЕМОРІАЛ В. ЛИПИНСЬКОГО
 
НАШІ ЕКСПЕРТИ ТА СПІВРОБІТНИКИ
 
ФОРУМ
 
 
РОЗРОБКА САЙТУ>
 
ЛІКБЕЗ-АБЕТКА
 
ТЕОРІЯ ЕТНОГЕНЕЗУ ЛЬВА ГУМІЛЬОВА
 
XIX СТОЛІТТЯ: КОЛІЗІЇ УКРАЇНСЬКОГО ТА РОСІЙСЬКОГО
 
НАЦІОНАЛІЗАЦІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
 
МОВНЕ ПИТАННЯ В  УКРАЇНІ
 
ЛИПИНСЬКОМУ - 125 років
 
ДОЛЯ ДЕСЯТИННОЇ ЦЕРКВИ
 
МІФОЛОГІЗАЦІЯ ЕТНОГЕНЕЗУ УКРАЇНЦІВ
 
САЙТ НА ЧЕСТЬ ІВАНА МАЗЕПИ
 
     
 

Олег Медведєв

В БІЛЬШОСТІ СФЕР ГРОМАДСЬКОГО ЖИТТЯ ДОМІНУЄ РОСІЙСЬКА МОВА

В багатьох сферах присутність української є вкрай низькою або тяжіє до нуля, як-то в бізнесі, Інтернеті, сфері послуг, шоу-бізнесі, кіно- та відеопрокаті, виробництві телесеріалів тощо.

З метою з’ясувати реальне співвідношення двох найпоширеніших мов - української та російської - в різних сферах громадського та приватного життя, за власної ініціативи віце-президент Української Ліги із зв’язків з громадськістю, шеф-редактор групи сайтів "Обозреватель" Олег Медведєв склав Мовний баланс України.

Баланс підготовлено на основі перепису населення 2001 року, соціологічних досліджень та статистичних даних, отриманих від державних органів та установ, громадських організацій та професійних спілок, а також на базі експертних оцінок.

Основні висновки, які випливають із статистичних та соціологічних даних, є такими.

Україна в цілому є двомовною державою, в якій відносно найбільшою є група винятково україномовних, і дещо меншими дві приблизно однакові групи – двомовних та винятково російськомовних.

Однак двомовними є головним чином етнічні українці та ті, хто вважає рідною мовою українську. Етнічні росіяни та ті, хто рідною мовою називає російську, є здебільшого одномовними: відповідно 80 та 85% говорять лише російською. Серед етнічних українців частка двомовних в 2,7 рази більша, ніж частка двомовних серед етнічних росіян. Серед тих, хто вважає рідною мовою українську, частка двомовних майже в 2 рази вища за частку двомовних серед тих, хто рідною мовою називає російську.

Громадяни України в цілому добре знають як українську, так і російську мови, причому останню - дещо краще. За даними соціологічних опитувань, "вільно або на достатньому рівні" українською володіє 86%, а російською – 92%.

Всупереч поширюваній певними політичними колами думці про те, ніби в Україні українська мова розвивається за рахунок російської, всі неросійські мови, поширені в Україні, в тому числі і українська були та залишаються донорами щодо російської мови. Значна частина громадян неукраїнської та неросійської національностей, а серед деяких етносів – переважна більшість, рівно як і 15% етнічних українців вважають рідною російську, а не мову власної національності. Майже 20% етнічних українців спілкуються винятково російською мовою.

Той факт, що співвідношення носіїв української та російської мов не відповідає співвідношенню етнічних українців та росіян, свідчить про деформованість мовної ситуації.

Причини такої деформації не були предметом даного дослідження, хоча зрозуміло, що в основі її лежить політика мовно-культурної асиміляції неросійських народів, що її проводила Російська імперія, а згодом і Радянський Союз з теорією єдиного радянського російськомовного народу. Наразі ця політика проводиться і в Російській Федерації, що тим більше є темою іншого дослідження.

В майбутньому через природній рух населення кількість людей, які вживають лише російську, збільшиться, а тих, хто говорить лише українською поменшає, що означатиме зменшення україномовної практики й інерційне продовження русифікації. Кількість людей, які вважають рідною мовою українську, також зменшиться через природній рух населення. Ці прогнози спираються на соціологічні дані, згідно яких частка тих, хто вважає рідною українську та хто говорить нею у віковій категорії до 30 років є нижчою, ніж в цілому по масиву, і ніж у старшій віковій групі.

В цілому по Україні в усіх сферах громадського життя, крім освіти та частково державного управління, домінує російська мова. В багатьох сферах присутність української є вкрай низькою або тяжіє до нуля, як-то в бізнесі, Інтернеті, сфері послуг, шоу-бізнесі, кіно- та відеопрокаті, виробництві телесеріалів тощо.

В переважній більшості сфер публічного життя рівень поширеності та використання української мови не відповідає ані етнічному розподілу населення на українців чи росіян (77,8% на 17,3%), ані кількості громадян, які відповідно вважають рідною українську чи російську мову (67,5% на 29,6%), ані реальній мовній побутовій практиці, де 68,6% так чи інакше вживають українську мову а 61% російську. За саме такої чисельності національних та мовно-практикуючих спільнот ("українфонів" та "русофонів"), за істотної переваги тих, хто рідною вважає українську мову, реальна її присутність у більшості сфер є нижчою 50%, рівно як і нижчою від рівня поширеності російської мови.

Мовні права етнічних росіян, тих, хто вважає рідну мову російською та в цілому російськомовних громадян України в цілому забезпечені значно краще, ніж мовні права етнічних українців, тих, хто вважає українську мову рідною, та україномовних.

Якщо виходити з того, що в Україні все ж таки існує дискримінація за мовною ознакою, то статистика дає значно більше підстав твердити про дискримінацію україномовних громадян, ніж російськомовних.

Процес відродження та поширення української мови в різних сферах громадського життя тим не менше є очевидним, як і факт прискорення цього процесу протягом останніх років.

Українська мова стала домінуючою в сфері освіти, при цьому в східних та південних регіонах збережено потужну інфраструктуру російськомовної освіти. Зростає частка української мови на телебаченні. Збільшилася кількість україномовного музичного продукту в шоу-бізнесі, на телебаченні та на радіо. Пройдено точку падіння на книжковому ринку, вкрай повільно, але оживає україномовна література. Зрушено з мертвої точки питання щодо поширення української мови в кінотеатрах та відеопрокаті.

Повільний характер формування україномовного середовища турбує й радикалізує тих, хто хотів би миттєвих змін ситуації, яка складалася сторіччями. Водночас сам факт відродження української мови, поява її в тих сферах, де ще нещодавно безроздільно панувала російська, дратує тих, хто звик до російськомовної монополії і повної свободи від української мови в Україні.

Однак в цілому громадяни не вважають мовне питання пріоритетним. У загальному переліку тридцяти найгостріших проблем, які стоять сьогодні перед країною, питання статусу російської мови громадяни України поставили на 26 місце, а української – на 24. До списку десяти пріоритетних проблем, які визначав кожний респондент, питання російської мови занесли лише 8% наших співвітчизників, головним чином з Криму та Донбасу, а української – 9, здебільшого на Заході України. 52,1% громадян віднесли мовне питання до "неактуальних і взагалі неіснуючих".

Мовне питання штучно політизується для поділу і мобілізації "свого" електорату. "Україномовність" та "російськомовність" закріплюється за певними політиками, і, отже, несприйняття певних політиків так само веде до несприйняття їхньої "україномовно" чи "російськомовно" орієнтованої мовної політики. Незаперечним у розпалюванні конфліктності мовного питання є і зовнішній фактор у вигляді втручання у внутрішні українські справи з боку Російської Федерації.

Мовний баланс не охоплює окремі регіони України, хоча наявна відкрита інформація не залишає сумнівів у тому, що в східних та південних регіонах України, де найбільш поширеними є уявлення про утиски російської мови в Україні, якраз українська мова знаходиться на межі зникнення і потребує захисту, зокрема, і в межах європейської Хартії регіональних мов та мов меншин.

Втім, на багатьох прикладах Мовний баланс доводить, що теза про нібито насильницьку українізацію Криму, Севастополя, Донбасу тощо не витримує жодної критики.

Водночас із цілком зрозумілих історичних та політичних причин теза про статус російської мови як другої державної користується високою популярністю.

Відповідь на питання щодо шляхів вирішення мовної проблеми в Україні залежить від категоричності його постановки та кількості варіантів відповіді. Найчастіше соціологи надають вибір між двома варіантами: українська єдина державна, українська та російська – дві державних. Саме так ставила питання компанія Researching Branding Group, яка з 5 по 15 листопада 2006 року опитала 2215 людей в усіх регіонах України. 45% вважають, що державним має бути лише українська мова, 52% висловлюються за те, щоб державними були українська та російська.

При глибшому ніж зазвичай соціологічному аналізі виявляється, що відносна більшість громадян виступає за збереження існуючого статусу мов, основою якого є державність української мови та сприяння російській та іншим мовам. Лише трохи більше третини громадян виступають за державний статус російської мови по всій Україні, решта вбачають компромісний варіант надання російській мові офіційного статусу в окремих регіонах. (Опитування проводилось з 7 по 25 грудня 2006 року Українським демократичним колом та Юкрейніан соціолоджі сервіс).

Розклад політчиних сил означає принципову неможливість зміни мовного законодавства. Спроби посилити державний захист української мови не знайдуть достатньої підтримки у Верховній Раді, а законопроекти, які б підвищували статус російської мови блокуватимуться опозицією та Президентом за відсутності достатніх сил для подолання вето. За таких умов спроба ревізії мовного законодавства матиме наслідком лише загострення суспільно-політичної ситуації. Очевидно, доречним є збереження статус-кво зафіксованого в компромісному законі про мови 1989 року та зафіксованих в його розвиток нормах інших законів.

В основі мовної політики має лежати державна підтримка української мови, утвердження її державності у всіх сферах публічного життя, забезпечення виконанню нею всіх функцій, властивих мові як соціальному явищу – з одночасними гарантіями вільного розвитку російської та решти мов.

Держава повинна активно втручатися в ті сфери громадського життя, в яких склався найбільш кричущий диспаритет на користь російської мови, і де є найсерйозніші порушення прав україномовної частини громадян. Держава повинна забезпечити історичний дисбаланс між забезпеченням прав та можливостей мовних спільнот.

Державі також слід особливо сприяти розвиткові тих мов національних меншин, які опинилися під загрозою зникнення та запроваджувати заходи т. зв. позитивної дискримінації щодо української мови в деяких регіонах України, де вона опинилася на межі зникнення.

Водночас держава повинна роз’яснювати громадянам, що державна підтримка української мови, рівно як і саме втручання держави в мовну сферу має за мету виправити ті деформації в мовній сфері, які склалися через тривалу відсутність незалежної української держави та через колоніальну політику мовної уніфікації. Йдеться про те, щоб забезпечити рівність прав мовних спільнот, довести рівень поширеності української мови до рівня принаймні не нижчого, ніж масштаби поширення російської мови.

В перспективі гостроту мовного питання можна було б зняти через законне* надання російській мові спеціального статусу в Севастополі, Криму, Донецькій та Луганській областях, а також в таких великих мегаполісах як Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя та Одеса. На решті східних та південних територій демографічних та соціологічних підстав для проголошення російської мови регіональною немає, особливо якщо врахувати що здебільшого російськомовні міста оточені україномовними сільськими територіальними масивами.

* Відповідно до ч. 5 ст. 10 та п. 4 ст. 92 Конституції порядок застосування мов в Україні визначається виключно законами України, а не актами місцевих представницьких та виконавчих органів.

Для України є важливим досягнення компромісу між двома найбільшими мовними спільнотами. Україномовні повинні погодитися з широкою присутністю в Україні російської мови й усвідомити, що демократичного шляху до одномовної України немає, втім як і недемократичного також.

Російськомовні мають зрозуміти, що час безроздільного панування російської мови минув, що жити в Україні й бути вільним від української мови неможливо, а державна підтримка української мови та втручання держави в мовну сферу необхідні для того, щоб компенсувати негативні наслідки багатовікової дискримінації української мови та урівняти її у фактичних правах з російською.

Обидві мовні спільноти мають визнати, що у приватному спілкуванні кожен громадянин України є вільним в у виборі мови.

Українська мова є визначальним чинником ідентичності української нації, яка дала назву нашій державі.

Державотворчу роль мови добре розуміють в Росії. Зокрема, в щорічному посланні Президента Путіна Федеральним Зборам зазначається, що "турбота про російську мову та зростання впливу російської культури – це дуже важливе соціальне та політичне питання". "Відсутність власної культурної орієнтації, сліпе наслідування закордонним штампам неминуче веде до втрати нацією власного обличчя", - зазначив Путін і процитував слова Дмитра Лихачова: "Державний суверенітет визначається в тому числі й культурними критеріями".

Щодо української мови подібну позицію займає Президент Ющенко, але позиція чинного Уряду, в руках якого знаходяться оперативні важелиі управління в гуманітарній сфері, є надто далекою від розуміння справжньої державотворчої ролі української мови.

Подяки

Упорядник балансу – політтехнолог, віце-президент Української ліги із зв’язків з громадськістю, шеф-редактор Інтернет-холдингу ОБОЗ.ua Олег Медведєв висловлює щиру подяку за допомогу в укладанні документу Миколі Томенку - через депутатські звернення якого вдалося здобути левову частину статистичної інформації; Ірині Бекешкіній - за обробку та аналіз масиву соціологічної інформації; Сергію Сороці - за колосальний внесок в пошук та обробку матеріалів;

Витяги з окремих розділів Мовного Балансу

Національна структура населення України

Згідно перепису 2001 року, українці становлять 77,8% населення України, росіяни – 17,3%.

Мовна структура населення України: рідна мова

Згідно перепису 2001 року, українську мову вважали рідною 67,5% населення України, що на 2,8 відсоткового пункту більше, ніж за даними перепису 1989 року. Російську мову визначили як рідну 29,6% населення – у порівнянні з попереднім переписом цей показник зменшився на 3,2 відсоткового пункту.

За результатами соціологічного дослідження, проведеного в грудні 2006 року, питома вага тих, хто вважає рідною українську мову, є відчутно меншою серед молоді. Якщо у віковій категорії "55 і старші" українську називають рідною 69%, то у віці 18-29 – лише 65,5%. Натомість серед 18-30-річних питома вага тих, хто рідною мовою вважає російську, складає 33,1% супроти 29,5% серед старших 55-ти. Це дає підстави прогнозувати, що в майбутньому кількість людей, які вважають рідною мовою українську, зменшиться через природній рух населення.

Тут та далі, за окремо оговореними винятками, наводяться результати опитування, яке з 7 по 25 грудня 2006 року проводили Українське демократичне коло (Сергій Стукало) та Юкрейніан соціолоджі сервіс" (Олександр Вишняк). Усього було опитано 5000 респондентів за вибіркою, що репрезентує доросле населення України (старше 18 років) за такими показниками, як стать, вік, рівень освіти, регіон та тип поселення. Статистична похибка не перевищує 1,4%.

Українську мову вважає рідною більшість громадян України в усіх макрорегіонах: на Заході – 93,55%, в Центрі та на Північному Сході – 83, 58%; в макрорегіоні Південний Схід та Південь – 61, 29%. І лише в макрорегіоні Крим-Донбас ті, хто вважає рідною українську, становлять меншість: 22,21% при 76,88% тих, хто рідною називає російську.

Згідно даних перепису 2001 року, серед етнічних росіян, які живуть в Україні, рідною вважають мову своєї національності 96%. Натомість майже 89% українських греків називають рідною мовою російську. Те ж саме стосується 83% євреїв, 65% німців, 63% білорусів, 54% грузин, 38% азербайджанців і майже 15% українців.

Отже, всупереч поширюваній певними політичними колами думці про те, ніби в Україні українська мова розвивається за рахунок російської та мов інших національностей, всі неросійські мови, поширені в Україні, в тому числі і українська, були та залишаються донорами для російської мови. Значна частина громадян неукраїнської та неросійської національностей, а серед деяких етносів – переважна більшість, рівно як і 15% етнічних українців, вважають рідною російську, а не мову власної національності. Винятком є лише поляки: серед них 71% рідною вважають і не мову своєї національності, і не російську, а українську.

Мовна практика населення України

Згідно соціологічного дослідження кінця грудня 2006 року (Українське демократичне коло, Юкрейніан соціолоджі сервіс"), 38,05% громадян у родині (саме тут вибір мови спілкування є максимально вільним, позбавленим тиску середовища) спілкуються лише українською мовою, 30,36% - винятково російською. 30,54% в залежності від обставин вживають або українську або російську. Таким чином, винятково україномовних на 8% більше, ніж винятково російськомовних. Якщо ж врахувати 30,54% людей, які вживають обидві мови, то виходить, що українську мову в цілому практикують 68,6% громадян України, а російську – 61%.

Захід та Донбас з Кримом є одномовними регіонами, відповідно україномовним та російськомовним, в той час як в макрорегіонах Центр-Північний Схід, а також Південь-Південний Схід понад 40% є білінгвами, з тією різницею, що в Центрі співвідношення виняткових українфонів та русофонів становить 45 на 11%, а на Півдні та Південному Сході 21 на 38%.

Наведені вище цифри дають підстави стверджувати, що Україна в цілому є дійсно двомовною державою, в якій відносно найбільшим є масив україномовних, і дещо меншими два приблизно однакових масиви – двомовних та російськомовних.

Українська та російська мови в галузі освіти

Щодо кількості учнів, то в 2005-06 році українською мовою в цілому по країні навчалося 78,2% дітей, російською – 20,7% (в містах – 27,32%). Кожний п’ятий учень в Україні отримує освіту російською мовою.

В Севастополі російською мовою навчаються 97,7% дітей, в Криму – 92,5%, на Донеччині – 70,5%, Луганщині – 66%, Запоріжжі – 40%, Одещині – 32%, Харківщині – 28,7%, Дніпропетровщині – 22%.

Освіта – єдина сфера публічного життя, де є підстави говорити про реальну, а не міфічну українізацію.

Для значної частини дітей школа є єдиним місцем, де вони хоча б частково перебувають в українському мовному середовищі і мають можливість практикувати українську мову. При цьому слід брати до уваги, що школа залишається україномовною тільки під час уроків, решту ж часу діти та вчителі спілкуються тією мовою, яка є поширенішою в даній місцевості.

В багатьох регіонах Заходу та Центру в дошкільній, середній та вищій освіті здійснено майже стовідсотковий перехід на українську мову.

В той же час в Криму та Севастополі, де більшість населення складають етнічні росіяни, освіта майже на сто відсотків залишається російськомовною, навчальні заклади з українською мовою навчання практично відсутні.

В регіонах, де особливо великою є частка винятково російськомовного населення, таких як Луганщина чи Донеччина, переважна більшість учнів та студентів також отримує освіту російською мовою. Крім того, в інших регіонах Сходу та Півдня питома вага російськомовної освіти є високою, а українською викладання ведеться здебільшого в сільських школах.

В урбанізованих регіонах, які характеризуються домінуванням російської мови, вага російськомовної освіти є також значно вищою, ніж в середньому по країні.

Очевидно, наведені факти дають підстави стверджувати, що освітня політика української держави в Криму та на Сході є достатньо гнучкою і враховує потреби російськомовного населення.

Українська та російська мови в телевізійному ефірі

Восени минулого року Нацрада провела моніторинг телеканалів на предмет дотримання Меморандуму і дійшла висновку, що "відсоток оригінальної державної мови в ефірі провідних телеканалів протягом тижня становить в середньому близько 75%. Передачі іноземного виробництва переважно озвучені українською мовою, але лише близько 30-40% фільмів іноземного виробництва перекладаються державною мовою". Однак, згідно умов Меморандуму, до україномовного продукту на першому етапі зараховувались і російськомовні передачі, титровані українською мовою.

Тому експертна група, яка працювала над Мовним балансом, здійснила власні підрахунки, в яких титровані українським текстом російськомовні програми вважались такими, якими вони є за звучанням – російськомовними. Частка україномовних програм, фільмів та серіалів, які виходили в прайм-тайм на шести провідних загальнонаціональних телеканалах в перший тиждень листопада 2006 року, склала 48,2%, а російськомовних – 51,8%.

Далі експертна група також взяла до уваги, що значна частина території України покривається через кабельні мережі міжнародними версіями російських телеканалів. З урахуванням російськомовного прайм-тайму "Первого Международного", "РТР-Планеты", "НТВ-Мир" частка російськомовних програм у прайм-таймі українського національного ефіру складає 61,4%, україномовних - 38,6%.

Стовідсотково або здебільшого російськомовними залишаються найрейтинговіші програми, котрі збирають найбільшу аудиторію, а саме телесеріали, гумористичні програми, концерти - транслюються винятково або переважно російською мовою – навіть ті з них, які вироблено в Україні, оскільки продукуються вони на російські гроші насамперед для російських каналів, а в Україні їх демонструють вже після прокату в РФ.

Українська мова в цілому переважає лише в мовленні УТ-1 та державних обласних телерадіокомпаній, які мають вкрай низькі рейтинги та незначну аудиторію.

Українська та російська мова в радіоефірі

Через велику кількість радіостанцій та обсягів їхнього мовлення упорядникам Мовного балансу не вдалося обрахувати співвідношення мов в загальному обсязі радіомовлення. Офіційні дані стосуються лише державних радіокомпаній (т. зв. дротове радіо), де переважає українська мова. Однак на ці компанії припадає лише незначна частка радіомовлення.

На FM-радіостанціях, що неважко встановити емпірично, домінує російськомовний музичний продукт, хоча за останні два-три роки відчутно збільшилась і кількість україномовного музичного продукту.

Тенденція до збільшення україномовного продукту характерна і для музичних телеканалів.

Українська та російська мови в друкованих ЗМІ

Якщо взяти разовий тираж газет за 100%, то з них на україномовні газети припадає 31%, а на російськомовні – 64%. Причому протягом 10 років вага україномовного накладу скорочувалась (з 47% в 1995), а російськомовного – зростала (з 47% в 1995) – дані Держкомтелерадіо.

Щодо річного накладу, то в україномовних газет він становить 34% супроти 63% у російськомовних. Протягом 10 років вага україномовного щорічного накладу скорочувалась (з 50 в 1995), а російськомовного – зростала (з 45% в 1995).

Співвідношення річного накладу журналів (періодичних видань), за даними Книжкової палати Україні імені Івана Федорова, становить 70 на 19% на користь російськомовних видань: з 132457000 екземплярів 92 932 000 видано російською мовою, і лише 24 923 000 - українською.

Протягом 10 років вага україномовного річного накладу журналів скоротилась з 70% в 1995 до 19% в 2005, а російськомовного – навпаки, зросла з 18 в 1995 до 70% в 2005.

Щодо сегменту так званих глянцевих (жіночих, чоловічих журналів тощо), спеціалізованих журналів, то тут україномовний продукт практично відсутній.

Українська та російська мови в кіно- та відеопрокаті

Згідно офіційних даних Державної служби кінематографії, за 2005 рік видано 14775 прокатних посвідчень.

Відеоправа (фільми на VHS-касетах, DVD- та CD-дисках) підтверджено на 10073 назви. 95% фільмів - іноземного виробництва, фільми розповсюджуються в російськомовному варіанті. Інформацію щодо накладів отримати не вдалося, однак, оскільки за назвами всі фільми є російськомовними, то й тираж також, очевидно, на 100% є російськомовним.

Для телевізійного показу зареєстровано 7850 назв: 92% - фільми іноземного виробництва , майже 80% з них дубльовані чи озвучені українською мовою.

Що стосується кінопрокату, то, згідно тих же даних Державної служби кінематографії, в 2005 році видано прокатні посвідчення на 203 назви. Це – на 100 відсотків фільми іноземного виробництва, жоден з яких не був озвучений чи дубльований українською мовою, фільми розповсюджувалися в російськомовному варіанті на 100 відсотків.

Згідно експертного опитування учасників ринку, з 202 фільмів, випущених в прокат в 2006 році, 46 було дубльовано або лише субтитровано українською мовою. Тобто співвідношення за назвами становило 77,2:22,8 на користь російськомовних. Ця пропорція, втім, не враховує кількості російсько- та україномовних копій по кожному фільму, ці дані дистрибуційними компаніями не розголошуються, однак зрозуміло, що вона на користь російськомовного продукту.

Українська та російська мови на книжковому ринку

Оцінити ситуацію зголосилася Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів. Спираючись на опосередковані дані по об’ємах поставок в Україну російської книги, накопичені за 13 останніх років, вона констатувала, що на українському ринку склалося наступне співвідношення російської і вітчизняної книги: 120-130 млн. російських до 30-40 млн. українських книжок, або приблизно 80 до 20 відсотків (80:20). (Подібну оцінку дав в інтерв’ю журналу "Кореспондент" генеральний директор та співвласник найбільшого українського видавництва "Фоліо" Олександр Красовицький. За його експертною оцінкою, обсяг книжкового ринку України становить від $200 до $300 млн. 90% від цього обсягу, якщо не враховувати шкільні підручники та юридичну літературу, становлять книги, завезені із Росії).

Що стосується мовних пропорцій, то якщо взяти ринкову книгу, вилучивши з загального переліку україномовні підручники і посібники для середньої та вищої школи, то співвідношення російськомовної до україномовної книги (разом із україномовними виданнями, що друкуються в Росії) складатиме 60-65 відсотків російською до 35-40 відсотків українською. Тобто питання переваги однієї з мов на книжковому ринку (державна чи російська) однозначно залишається за останньою".

За оцінкою Костянтина Клімашенка, директора мережі "Книжковий супермаркет", на найбільшому в Україні книжковому ринку "Петрівка", частка вітчизняних книжок становить менше 1%.

Українська та російська мови в Інтернеті

Як свідчить контрольний підрахунок, проведений 29 січня 2007 року, серед перших 500 сайтів, які увійшли до рейтингу рубрики "Топ-25" порталу www.bigmir.net, спостерігається наступне співвідношення україномовних та російськомовних он-лайнових ресурсів, що базуються в УА-неті:

Україномовні сайти Російськомовні сайти Двомовні сайти
(і рос., і укр.)
23 407 70
4,6% 81,4% 14%

Якщо двомовні сайти зарахувати одночасно і до російськомовних, і до україномовних, то ситуація виглядатиме наступним чином:

Україномовні сайти Російськомовні сайти
93 477
16,3% 83,7%

При цьому слід брати до уваги мовну придатність для України російських сайтів. В Інтернет-спільноті УА-нет вважється і є насправді сегментом Рунету, в загальному масиві яких частка україномовних сайтів тяжіє до нуля.

Українська та російська мови в сфері державного управління

Українська мова є домінуючою в роботі центральних органів влади. Нею готуються та ухвалюються закони та інші акти, проводяться офіційні засідання. Значна, якщо не переважна частина політиків та чиновників, говорять українською принаймні під час публічних заходів.

Попри те, що Закон "Про мови", ухвалений ще в 1989 році, "виховання у громадян... розуміння соціального призначення української мови як державної" проголошує "обов’язком державних, партійних, громадських органів та засобів масової інформації", частина політиків та чиновників не просто нехтує державним статусом української мови, а робить на цьому нехтуванні особливий наголос...

Ігнорування державного статусу української мови стало свого роду модою для регіональних політиків та чиновників Криму, Донбасу та інших регіонів Півдня та Сходу України. Ця тенденція загострилася після парламентських виборів 2006 року. Проголошення російської мови регіональною у низці регіонів місцевою елітою сприйнято не лише як підвищення статусу російської мови, але і як "визволення" цих регіонів від будь-яких обов’язків щодо дотримання державного статусу української мови. Секретар Донецької міськради Микола Левченко поставив на порядок денний питання про позбавлення української мови державного статусу і проголошення російської мови як єдиної державної.

Між тим Закон "Про мови" (ст.3) передбачає, що в "роботі державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших національностей" можуть використовуватися їхні національні мови – але "поряд з українською", а не замість неї.

Стаття 6 Закону про мови вимагає від "службових осіб державних, партійних, громадських органів, установ і організацій" володіти "українською і російською мовами, а в разі необхідності – і іншою національною мовою в обсязі, необхідному для виконання своїх обов’язків".

Ця норма закону нехтується не лише в окремих регіонах Півдня та Сходу, але й в центральних органах влади. Так, абсолютно не володіють українською мовою перший віце-прем’єр Микола Азаров та міністр внутрішніх справ Василь Цушко. Явно недостатньо володіють українською віце-прем’єр Андрій Клюєв, низка інших членів Кабінету Міністрів, значна частина народних депутатів України.

Згідно закону, "незнання громадянином української або російської мови не є підставою для відмови йому у прийнятті на роботу, але після прийняття на роботу службова особа повинна оволодіти мовою"... Саме так вчинив Віктор Янукович після обрання його главою Уряду в 2002 році. Деякі члени Кабміну, зокрема Микола Азаров, демонстративно нехтують цією нормою закону.

Що стосується мови спілкування громадян з державою, то закон "Про мови" є цілком ліберальним: всім, хто за тих чи інших причин – від незнання до небажання – не може скористатися українською мовою, має право користатися російською.

Стаття 5 Закону "Про мови" надає громадянам право "звертатися до державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій українською чи іншою мовою їх роботи - російською мовою або мовою, прийнятною для сторін".

Проводячи моніторинг виконання Закону України "Про звернення громадян" на початку 2006 року, Школа політичної аналітики при Національному університеті Києво-Могилянська Академія спільно з Комітетом молодих виборців України, спираючись на офіційні дані, констатували, що за січень-листопад 2005 року до Донецької обласної державної адміністрації надійшло 13944 звернень громадян, складених майже на 100% недержавною, тобто російською мовою; до Луганської обласної державної адміністрації надійшло 9225 звернень громадян, з них 7559 (81,9%) російською мовою; до Севастопольської міської державної адміністрації надійшло 8255 звернень громадян, з них 87,8% - російською.

"Очевидно, - констатували автори моніторингу, - що про жодну дискримінацію в Україні за мовою звернення до адміністративних органів не може бути й мови. Навпаки, на жаль, є інша ситуація, коли представники титульної нації у низці регіонів мають значно менші можливості задоволення національних стандартів у комунікації з публічними органами: у низці областей – Донецькій, Харківській, Луганській, у Кримській автономії – представниками органів влади ведеться особистий прийом осіб української національності недержавною мовою".

Мовна проблематика очима населення України. Ступінь нагальності

У загальному переліку тридцяти найгостріших проблем, які стоять сьогодні перед країною, питання статусу російської мови громадяни України поставили на 26 місце, попри те, що в діяльності деяких політичних партій воно стало ключовим.

Про це свідчать відповіді на запитання, включені на замовлення інтернет-газети "Обозреватель" до загальнонаціонального соціологічного опитування, яке з 7 по 25 грудня 2006 року проводили "Українське демократичне коло" (Сергій Стукало) та "Юкрейніан соціолоджі сервіс" (Олександр Вишняк).

До списку десяти пріоритетних проблем, які визначав кожний респондент, його занесли лише 8% наших співвітчизників, головним чином з Криму та Донбасу. Там відповідний показник становить 25%. В Південному та Південно-Східному регіоні (від Одещини до Харківщини) актуальним це питання вважають лише 4% опитаних, так само як і в Центральній та Північно-Східній Україні (3,8%), на Заході й того менше – 2,5%.

Якщо всю групу 8%, які вважають проблему статусу російської мови пріоритетною, прийняти за 100%, то 6% з них проживають у Західному регіоні, 15% - у Центральному регіоні й на Північному Сході, 14% - на Півдні та Південному Сході, а левова частка – 65% - на Донбасі й у Криму. Водночас Донбас і Крим, об’єднані у дослідженні у єдиний регіон (оскільки попередні опитування виявили велику їх схожість), не відрізняючись у бажанні мати російську мову як другу державну, істотно відрізняються за сприйняттям актуальності цієї проблеми. У Донецькій області 14% виділили проблему статусу російської серед пріоритетних (22 місце у ієрархії проблем), у Луганській області – 15% (18 місце). У Криму напруга з питанням мови явно більша – там її зазначили у числі пріоритетних аж 60% опитаних (4 місце у ієрархії проблем).

Питання захисту української мови у загальному переліку тридцяти найгостріших проблем, які стоять сьогодні перед країною, громадяни України поставили на 24-е місце, переважна більшість респондентів, які найвище оцінюють пріоритетність проблеми української мови, мешкають на Заході України.