ukrainian pades
english pages
russian pages
   
     
 
ПРОЕКТИ ЦЕНТРУ
 
ПУБЛІКАЦІЇ
 
МЕМОРІАЛ В. ЛИПИНСЬКОГО
 
НАШІ ЕКСПЕРТИ ТА СПІВРОБІТНИКИ
 
ФОРУМ
 
 
РОЗРОБКА САЙТУ>
 
ЛІКБЕЗ-АБЕТКА
 
ТЕОРІЯ ЕТНОГЕНЕЗУ ЛЬВА ГУМІЛЬОВА
 
XIX СТОЛІТТЯ: КОЛІЗІЇ УКРАЇНСЬКОГО ТА РОСІЙСЬКОГО
 
НАЦІОНАЛІЗАЦІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
 
МОВНЕ ПИТАННЯ В  УКРАЇНІ
 
ЛИПИНСЬКОМУ - 125 років
 
ДОЛЯ ДЕСЯТИННОЇ ЦЕРКВИ
 
МІФОЛОГІЗАЦІЯ ЕТНОГЕНЕЗУ УКРАЇНЦІВ
 
САЙТ НА ЧЕСТЬ ІВАНА МАЗЕПИ
 
     
 

КРУГЛИЙ СТІЛ ЕКСПЕРТІВ
"НАЦІОНАЛІЗАЦІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ:
Чи існували українці за часів Давньої Русі?"


25 лютого 2008 р., 17.00, Kнигарня "Є"

Інформаційна підтримка: журнал "Український тиждень"


Проблема

Сучасне українське суспільство перебуває у ситуації кризи ідентичності: хто ми (українці), звідки ми, куди рухаємося? В осмисленні образу нашого минулого триває конфлікт тривалого російськоцентричного бачення "спільної історії" східних слов’ян з сучасними спробами збудувати зрозуміле бачення "історії України для українців". Така ситуація вимагає від учених певних чітких (наскільки це можливо) наукових оцінок різних періодів та етапів історії, аби остання не була віддана на поталу аматорам або ідеологічним спекулянтам усіх відтінків. Ми можемо зрозуміти прагнення створювати і підживлювати "національні міфи", котрі мають сперечатися у душах і світогляді наших співгромадян з "імперськими міфами" Росії-СРСР. Проте обов’язок науковців (хоч як це важко у політизованому суспільстві) – по змозі утриматися у межах науки, не полишаючи при тому певної громадянської позиції. З якоїсь точки зору це можна сприймати як мандрівку лезом бритви.
Центр ім.В.Липинського розпочав свою діяльність у лютому 2007 р. з обговорення проблеми походження українців в контексті "трипільського міфу" (збірка матеріалів буде презентована). Зараз варто просунутися далі по хронології – звернутися до тлумачень історії давньої Русі.
Центр запросив в якості експертів істориків, археолога і мовознавця. Ми сподіваємось, що перехресні погляди з позицій трьох наук дадуть нам зважене бачення проблеми.


Учасники круглого столу:

Олександр Моця, член-кореспондент НАНУ, Інститут археології НАНУ
Григорій Півторак, член-кореспондент НАНУ, Інститут мовознавства ім.Потебні НАНУ
Олексій Толочко, доктор історичних наук, Інститут історії України НАНУ
Георгій Касьянов, доктор історичних наук, професор, Інститут історії України НАНУ
Модератор – Кирило Галушко, Центр ім.В.Липинського


Питання, які виносяться на обговорення експертів:

  • (вступ до проблеми)
  • як інтерпретується доба середньовіччя національними історіографіями, загальні тенденції, європейські практики
  • яким був етнічний склад населення Давньої Русі (певні очевидні констатації щодо Русі загалом, частин територій сучасних України, Росії та Білорусі, що входили до її складу);
  • (мовознавство)
  • як мовознавці реконструюють "мовну ситуацію" Русі за браком джерел щодо говірок значної частини населення Русі, її окремих регіонів та соціальних прошарків;
  • якою була "мовна ситуація": мова діловодства та права, мова літературних творів, перекладів, релігії, мова "жива" розмовна (у різних частинах держави), яким був мовний стан східного слов’янства у ІХ-ХІІІст., які історичні зміни (тенденції) відбувалися зі східнослов’янським мовним масивом у цей час;
  • (археологія)
  • чи існують археологічні дані, які дозволяють (на підставі вивчення матеріальної культури) говорити про формування за часів Русі окремих регіональних етнокультурних зон, які б мали тенденцію до утворення українців, білорусів та росіян у ІХ-ХІІІ ст. (чи "протоукраїнців" і т.д.); чи існували інші варіанти "дроблення" - також цікаво;
  • чи є підстави говорити про протилежну тенденцію: утворення єдиного культурного комплексу (матеріальної та духовної культури, мови, ідентичності) з усіх етнічних складових населення Русі від Карпат до Балтики і Волги;
  • (історія, загальні оцінки)
  • чи існують наукові підстави говорити про відому ідентичність населення Русі – еліти та поза межами еліти; як можна оцінити ідентичність (і етнічність) "народу" і як враховувати при цьому аргументи мовознавців щодо "протоукраїнського діалектного масиву";
  • чи можна вважати Русь як державу 1) "імперією Рюриковичів", - такою, яка не могла мати "етнічного характеру" модерних національних держав або ж це могла бути 2) перша "українська національна держава" або "українська державність";
  • чи видається обґрунтованим виклад (у наукових працях та підручниках) державної історії України та Росії, починаючи від Київської держави; спільна чи відмінна "логіка" (мотивація) у цій справі в Україні та Росії;
  • чи піддається критиці у сучасній українській медієвістиці "схема Грушевського" і чому; якою взагалі є оцінка саме медієвістів (не говорю про решту фахівців з історії інших періодів) "етнічного характеру" і "приналежності спадщини" Русі в контексті історії середньовічної Європи та спроб "націоналізації Середньовіччя";
  • якщо колись за "часів Русі" існувала тенденція до "інтеграції Русі", то чому потім (у широкому хронологічному та етнографічному  контексті) "усе зруйнувалося": або славнозвісні монголи і знищення ними міських та елітних прошарків, чи поділ між іншими (також не дуже "національними") державами, мінливість політики еліт, випадковість та альтернативність історичного розвитку, чому?
  • (до термінології)
  • кого саме, на думку експертів, і у який історичний період можна називати "українцями", а кого "пра-" або "протоукраїнцями".  Запитання, найпростіше з точки зору пересічної людини, може виявитися найскладнішим для науковця.


Підсумки обговорення вийдуть у спеціальному числі "
LIKBEZ-Абетки"


Роман Кабачій
редактор відділу історії та науки журналу "Тиждень"

У пошуках української Русі

"Тиждень" разом із Центром ім. В.Липинського у київській книгарні "Є" провів публічний диспут на тему "Націоналізація середньовіччя"


"Ось ви поясніть мені суть розмов про Київську Русь в історії України! Дайте мені відповідь на це банальне запитання!", - попросила учасників круглого столу директор видавництва "Темпора" Юлія Олійник. Аж тоді стало зрозуміло - поза бажанням дискутувати і висловлювати власну думку науковці не уявляють, як сприймається їхнє слово пересічною людиною. А слухачі хочуть почути пряму відповідь, бо ж так нібито анонсовано підтему круглого столу: "Чи існували українці за часів Давньої Русі?". Українська наука висуває різні теорії щодо часу і шляхів походження нашого народу. До речі, кожна з теорій знаходить свого вдячного слухача. Хочеться комусь почути, що була на світі руська спільнота, - будь ласка! Деякі уточнять, що ця спільнота функціонувала на рівні еліт (князів, війська, церкви), і з цим погодиться частина аудиторії. Мовознавці, реконструюючи впливи протослов'янської мови у сучасній українській, підтвердять: з VI ст.н.є. вже був етнос, який, розвиваючись у тривалому процесі, перетворився на українців, Хіба не так? "Так", - скаже інша частина зацікавлених. "Київ, Гадяч і Чернігів часів Русі так само можна вважати українськими містами, як тогочасні Краків і Гнєзно - польськими, Париж - французьким, а Лондон - англійським", - переконаний етнолог і археолог Леонід Залізняк. "Теж ніби має рацію", - підтвердить левова частка присутніх патріотів, Хто ж із них має найбільш обгрунтовану теорію, кого слухати?


"Можливо, тому, що у нас історію коментують так само легко, як і футбольні матчі, ми маємо таку багату історію і такий сильний футбол", - спробував віджартуватись Олексій Толочко, відомий дослідник києво-руської доби. Він схильний бачити дуже посередній зв'язок сучасної України з далекою Руссю. На його думку, патріотичний та ідеологічно витриманий підхід можна залишити для шкільних підручників з історії, а науку - для науки. Такий собі моральний компроміс.


Якщо сказати українцям "не було вас у Києві", то це ошелешить не менше, ніж спроба переконати, що за часів Володимира на Дніпрових пагорбах звучала така сама солов'їна і майже така сама літературна мова, як за Шевченка.


Відомо, що однією з причин розмови про більшу чи меншу частку спадку давньо­руського періоду є інша самоназва: русичі, а не українці. І хоч у Європі чимало народів змінило свої самоназви, як то: волохи стали румунами, ляхи - поляками, а галли - французами, наш випадок особливий: назва "руські" не зникла у нетрях минувшини, а її носять тепер інші. Подолати цю незручність намагався Михайло Грушевський, запроваджуючи термін Україна-Русь. Учасники диспуту констатували: між залом і диспутантами взаєморозуміння не виникло. І цьому є своє пояснення: на жаль, наша громадськість звикла розглядати усі проблеми в чорно-білих тонах. Річ не в тім, що хтось із гостей книгарні "Є" не бажав пристати до західних стандартів сприйняття іс­торичної науки, які визнають право на існування різних тлумачень одних і тих самих процесів, а в тому, що наша наукова еліта вариться у власному соку і є далекою навіть від зацікавлених громадян, Сподіваємося, що, прийшовши на круглий стіл, працівники трьох інститутів Академії наук стали на півкроку зрозумілішими для свого "піплу". Недарма ж бо доктор Олексій Толочко наголошував, що історики не мали б себе вважати розумнішими за тих, кого досліджують.