ukrainian pades
english pages
russian pages
   
     
 
ПРОЕКТИ ЦЕНТРУ
 
ПУБЛІКАЦІЇ
 
МЕМОРІАЛ В. ЛИПИНСЬКОГО
 
СТОРІНКИ К. ГАЛУШКA
 
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРОЕКТ: ЛІКБЕЗ
 
НАШІ ЕКСПЕРТИ ТА СПІВРОБІТНИКИ
 
ФОРУМ
 
 
ЛІКБЕЗ-АБЕТКА
 
ТЕОРІЯ ЕТНОГЕНЕЗУ ЛЬВА ГУМІЛЬОВА
 
XIX СТОЛІТТЯ: КОЛІЗІЇ УКРАЇНСЬКОГО ТА РОСІЙСЬКОГО
 
НАЦІОНАЛІЗАЦІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
 
МОВНЕ ПИТАННЯ В  УКРАЇНІ
 
ЛИПИНСЬКОМУ - 125 років
 
ДОЛЯ ДЕСЯТИННОЇ ЦЕРКВИ
 
МІФОЛОГІЗАЦІЯ ЕТНОГЕНЕЗУ УКРАЇНЦІВ
 
САЙТ НА ЧЕСТЬ ІВАНА МАЗЕПИ
 
     
 

Григорій Півторак та Наталя Яковенко

Фрагменти з експертних висновків

Григорій Півторак, доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАНУ, завідувач відділу загальнославістичної проблематики і східнослов’янських мов Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні

"…мас-медіа патріотичного спрямування значно поміркованіші у своїх публікаціях [аніж проросійськи налаштовані медіа], але досить часто їхніми авторами виступають дилетанти, які, керуючись добрими намірами, будують свої версії етногенезу українців не на документах і фактах, а на припущеннях і фантазіях."

"…Зокрема, прихильники відтворення колишнього СРСР хоч би у формі тісного союзу слов'янських держав - Росії, України та Білорусі - намагаються довести, що росіяни, українці та білоруси становлять по суті єдиний "русский народ", і створення на окраїнах радянської імперії трьох суверенних держав вважають тимчасовим і прикрим непорозумінням, фатальною помилкою політичних лідерів, яку варто якнайшвидше виправити. На противагу їм, українські політичні діячі патріотичного табору прагнуть на історичних фактах довести давність українців як самостійного етносу, а, отже, й закономірність та логічність утворення самостійної української держави. При цьому спостерігаються і спроби зробити історію українського народу більш древньою, ніж вона є насправді. Але навряд чи це є проявом комплексу національної меншовартості. Радше це прояв національної гідності, але в деяких випадках - і національного чванства, властивого не тільки деяким українцям. Досить згадати, що в часи диктатури Ніколає Чаушеску в Румунії на офіційному рівні пропагувалася доктрина, згідно з якою румуни - найдавніший народ на земній кулі, а від румунської мови походять усі інші індоєвропейські мови, зокрема, й латинська."

"По суті це дві полярно протилежні міфологізації [проімперська та проукраїнська]; і ставлення української наукової спільноти до них хоч у цілому й негативне, проте оцінюються по-різному: різко негативно великодержавно-шовіністині потуги і негативно та негативно-поблажливо - спроби кардинально поглибити давню історію українців, вбачаючи в цьому й деякий позитив, котрий полягає в пробудженні в українців патріотичних почуттів та інтересу до давньої історії свого народу. Проте слід визнати, що негативу в такій псевдопатріотичній міфологізації історії України негативу все ж таки більше, аніж позитиву."

Наталя Яковенко, доктор історичних наук, професор, зав. кафедрою історії НаУКМА

1. Мені дуже важко погодитися з професором Півтораком, що зацікавлення давньою історією України "стало можливим через об’єктивне вивчення історії". Причиною тут є явища зовсім іншого характеру – це перемонтування історичної пам’яті, яке завжди відбувається у суспільстві, коли відбуваються великі соціальні зміни й інші зрушення. "Історична пам’ять" - я завжди беру це поняття в лапки – є синонімом міфу, бо історичної пам’яті як такої не існує. "Історична пам’ять" - це міф, сфабрикований підручниками та популярною історією. У ситуації, у якій опинилася Україна під час Перебудови і за початків незалежності, постала потреба перемонтувати стару "історичну пам’ять", виготовлену у кабінетах партійних керівників. Як вона була перемонтована, і яких клінічних форм вона набрала (я не боюся вжити це слово) – краще скажуть колеги-археологи. … Я би повторила слідом за незабутнім Свиридом Петровичем Голохвастовим: "Все от необразованности". Тому що абсурдні ідеї висловлені аматорами на кшталт Плачинди, або археологами, які займалися одними проблемами, а потім занурилися у речі, їм незнайомі, на зразок Шилова, були зустрінуті з таким ентузіазмом інтелігентною спільнотою України – письменниками, журналістами, учителями. А це показує, яким був рівень освіти цього середнього прошарку інтелігенції в Україні. Рівень, гідний Плачинди… Тому що інакше цю ситуацію пояснити важко.

2. Який стан освіченості шкільних учителів, і який стан письменницького середовища, і який стан т.зв. "зацікавлених" рідною історією, - такий і стан освіченості журналістів. Журналісти цілком дорівнюють рівнем освіченості тим, хто їх навчав. У мас-медіа саме тому й переважають ці дивні уявлення… Те, що їм було запропоновано, настільки вражало екзотичністю величезною, та ще й (ви пригадайте), особливо в умовах романтично-патріотичного піднесення кінця 80-х - на початку 90-х років. … Такий був час, така хвиля була розкручена й піднята журналістами. І головна провина того, що цей вірус набув такого величезного масштабу лежить на глибокій, дрімучій неосвіченості наших журналістів. Годі сказати, що через Міністерство освіти у нормативні програми шкільного підручника пройшла "Велесова книга". І це такого масштабу скандал, який показує – хто сидить у Міністерстві освіти… Це показує, яким є рівень освіченості членів науково-методичної ради шкільного підручника. Ми зараз живемо у демократичному просторі – можна видати будь-яку книжку, але на таких книжках не мусить стояти гриф Міністерства освіти, і такі речі не повинні запроваджуватися у шкільний підручник.

3. Коли у т.зв. "історичну пам’ять" закладається заряд ксенофобії – це ніколи нічим хорошим не кінчається. Кого цікавлять приклади, – зверніться, - Європа ними повна, і як правило ілюстраціями такого типу пам’яті є перша і друга світові війни. Історична пам’ять та історичний міф – історичний підручник може в собі містити що завгодно, крім елементів ксенофобії та закликів до неї.

4.Тут я скажу дуже прагматично, бо Трипілля – це, по-перше добре досліджена ділянка, по-друге, це – добрий бізнес-об’єкт, яким вона й залишається, і через це розкручується.

5. Я не погоджуюсь з тим, що подібні речі можуть служити хоч у якійсь мірі для патріотичного виховання молоді…

У моєму "герметичному колі" колег до усього цього снобістське, в’їдливо снобістське ставлення. Ну що тут коментувати, про що тут дискутувати, бо усе абсолютно очевидно. Але це для нас, - а для журналістів, масового споживача з того ж не дуже гарною гуманітарною освітою ці речі такими очевидними не є. Чи можна переконати цих прибічників, адептів, пропагаторів цих ідей, переконати шляхом газетних статей та проповідей з екрану телевізора? Думаю, що ні. "Історичний міф" або т.зв. "історична пам’ять" не піддається деконструкції шляхом учених розмов… Канони історичного міфу задаються красним письменством та задаються школою. Це не значить, що не треба писати чи говорити… але найголовніше – треба подумати про міністерство освіти, щоб воно викорінило це зі шкільного підручника, який і закладає основи "історичної пам’яті".

 
     
УКРАЇНА, м. Київ 01030, вул. Б.Хмельницького, 36, офіс 3
факс +38 044 239 74 19
тел. +38 067 538 43 13
E-mail: